«Нова Пошта коштує від $1 млрд. Але вона не продається», — співвласник НП Поперешнюк у великому інтервʼю для NV

Володимир Поперешнюк в студії Radio NV (Фото:Скриншот Radio NV / YouTube)

Повномасштабне вторгнення Росії пришвидшило плани компанії Нова пошта щодо експансії на європейські ринки. Сьогодні український бренд відомий уже в шести країнах, де прихистили найбільше українців, які рятувалися від війни. У планах компанії — розширення географії: відкриття відділень в усіх країнах Старого світу до 2025 року та вихід на інші континенти.

Співвласник Нової пошти Володимир Поперешнюк розповів в ефірі Radio NV, чи можна завоювати міжнародні ринки, коли держава забороняє виводити гроші з України, чому вітчизняний бізнес спробував превентивно «дати по зубах» силовій вертикалі, як українська мова витісняє російську в обслуговуванні у поштових відділеннях за кордоном та скільки сьогодні коштує бренд НП.

Віталій Сич: Напевно, розпочнімо з вашої експансії в Європу. Багато українських компаній скоротили свою діяльність тут, в Україні, під час війни, а ви пішли назовні, працюєте, мені здається, в шістьох країнах, окрім України. Так? Молдова, Польща, Румунія, Німеччина, Литва і…

Володимир Поперешнюк: …Чехія. Насправді, ми не маємо інформації, що українські компанії скорочують діяльність в Україні. Навпаки, вони продовжують розвиватися. І ті бізнеси, які можуть працювати, у яких є клієнти, у яких залишається ринок, продовжують працювати, продовжують свій розвиток. Так, у нових умовах, але підприємці по-іншому не можуть. Підприємець — це роль, яка не може зупинитися; яка буде працювати, інвестувати все своє життя.

Що нового відбулося з українським бізнесом? Це те, що багато підприємців пробують свої сили працювати не тільки в Україні, а і за кордоном. Зі зрозумілих причин роблять диверсифікацію. І взагалі намагаються себе випробувати на західних ринках. Тому що бізнес за кордоном — це абсолютно інше, ніж бізнес в Україні. Тож ми не єдині. Просто безліч компаній, які намагаються експортувати свою продукцію, відкривають закордонні філії і починають працювати. Це не означає, що вони закриваються в Україні. Ні. Це означає, що українські компанії починають виходити за рамки України і працювати у всьому світі.

Віталій Сич: Зрозуміло, що ви пішли, наприклад, у Польщу, Румунію через те, що там зараз перебуває багато українців. Знають вашу компанію. Їм потрібні відправлення додому і в Європу. Це і є головна мета цього розширення — стати компанією першого вибору для українців? Чи у вас є амбіції стати великим гравцем для місцевих — поляків, румунів? Чи це можливо?

Володимир Поперешнюк: У підприємця немає стелі, в нього немає взагалі кордонів. Ми будемо розвиватися, куди тільки зможемо дійти. У принципі, те, що ми зараз почали з Польщі, Чехії, Німеччини, Литви, Румунії, Молдови — тому що там є наші клієнти, українці. Так, це цілком логічно було з нашого погляду. І тому це перший етап — відкритися у цих країнах, почати робити операції. Сьогодні ми вже приблизно чотири-п’ять тисяч посилок на день доставляємо і з України в ці країни, і з цих країн в Україну. Причому кількість доставок приблизно однакова: 50 на 50.

Дайджест NV Преміум Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів NV Підпишись Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Віталій Сич: Маєте на увазі, 50% в Україну і з України?

Володимир Поперешнюк: Так, абсолютно. Тобто, в принципі, вантажопотік дуже гармонійний.

Віталій Сич: А крім українців є місцеві, які користуються послугами?

Володимир Поперешнюк: На даному етапі ми розраховуємо лише на тих людей, у яких є інтерес у роботі з Україною. Дійсно, до їх числа потрапляють 5−10% місцевих, які певним чином пов’язані з Україною. Наприклад, є випадки, коли родина жила у польській сім’ї, потім повернулася в Україну. І ця польська родина підтримує контакти і щось передає, бо вони потоваришували. Трапляються випадки, коли українські підприємці починають експортувати продукцію в Румунію чи в Польщу. Торгують через Instagram, через Viber. І ми починаємо фіксувати навіть такі стосунки, коли румуни щось купують в українців.

Ілля Кабачинський: А цікаво, так чи інакше планували б виходити в Європу, якби не повномасштабне вторгнення? На який період були ці плани? І чи розвивалося б усе так стрімко, як зараз? Тому що у вас вже пів сотні відділень у Польщі.

Володимир Поперешнюк: Насправді ми працюємо на зовнішньому ринку з 2015 року. У нас є компанія НП Глобал. Ми вже вісім років працюємо і доставляємо зі Штатів, з Китаю. Тобто дуже давно. Але… Не дотягувалися руки. От у тебе багато роботи в Україні, і досі залишається. Багато планів в Україні, дуже великі перспективи в Україні, і багато ще є чого робити. Але дійсно, війна підштовхнула нас робити ці кроки швидше. І ми робимо сьогодні те, що ми планували робити ще вісім років тому. Ми дійсно планували ще 2015 року відкривати філії, компанії і робити те саме, що ми робимо сьогодні. Зовнішні умови продиктували нам робити це швидше.

Віталій Сич: Думаю, що ставлення до цього змінилося, але все ж таки — як сприймають український бренд, наприклад, у Польщі чи в Німеччині, з огляду на те, що, зрозуміло, для них це означає прихід компанії з економічно недорозвинутої країни? Раніше все українське не дуже сприймалося в цих країнах.

Володимир Поперешнюк: Якщо відверто, мені байдуже, як будуть сприймати місцеві наш бренд. Моя головна задача — створити класний сервіс. Якщо у тебе буде класний сервіс, то людям буде байдуже взагалі, звідки цей бренд з’явився. Тому треба мати невеличке нахабство, бути зухвалим і робити те, що ти робиш. Робити краще, ніж це роблять якісь інші компанії. Тому я, чесно, не дуже зважаю. В нас нема. таких сигналів, що ось, мовляв, ви з України…

Віталій Сич: Тобто, якихось проблем зі сприйняттям ви не відчуваєте?

Володимир Поперешнюк: По-перше, не відчуваю. По-друге, навіть і не буду відчувати. Тобто я не буду це брати до уваги.

Ілля Кабачинський: Не секрет, що Monobank збирався йти в Польщу. І Центробанк Польщі не дуже їм охоче дає ліцензію, тому що весь банківський ринок там — «ой-ой-ой, ми не готові до такої історії, що 150 тисяч нових клієнтів якогось чужого банку за місяць». Вони хотіли відкритися в червні. Зараз вересень — і нічого немає. У вас немає таких проблем? Нормально на ринку себе почуваєте?

Володимир Поперешнюк: У нас такого немає, тому що ринок перевезення, ринок поштових послуг набагато вільніший, ніж ринок фінансовий. Отримати ліцензію з фінансових чи банківських послуг — це майже неможливо.

Віталій Сич: Це [співзасновник Monobank Олег] Гороховський з’ясував зараз.

Читайте також: Яцек Шугаєв Чому вихід українських банків в Польщу не став легкою прогулянкою

Володимир Поперешнюк: Так. Наш ринок у Європі ліцензований. Ми отримували ліцензію декілька місяців. Тобто, немає проблем з ліцензією, але треба витратити якийсь час. Відкрити банківський рахунок не так просто, виявляється, і отримати ліцензію на перевезення. Тому ми витрачаємо час, щоб отримати дозвільні документи, але в цей час ми робимо якісь операції. Вже встигаємо проводити маркетингові дослідження, шукаємо команди, починаємо працювати вже потрошечку. Тому на цьому ринку набагато простіше відкритися.

Віталій Сич: А з якими проблемами ви зіткнулися, яких не очікували за кордоном? Мені просто цікаво, як відрізняється ведення бізнесу в Україні і в умовній Польщі чи Німеччині?

Володимир Поперешнюк: Між нами: я очікував більших проблем. А насправді єдині проблеми, які є — юристи мають заповнювати якісь папірці не такі, як у нас.

Віталій Сич: Згідно з іншим законодавством.

Володимир Поперешнюк: Так. У мене як у підприємця немає проблем. Все, що мені доводиться робити як підприємцю, — це чекати декілька місяців, щоб почати операції. Тобто я вже готовий робити операції, вже готовий починати працювати, але юристи стримують і кажуть: почекай, почекай. Ну нічого. Я чекаю декілька місяців, але потім ми починаємо робити.

Відділення Нової пошти в Румунії / Фото: Володимир Поперешнюк / Facebook

Головне починається вже після відкриття. Якщо порівнювати умови для бізнесу, вони приблизно однакові у всіх країнах, в том числі в Україні. Казати, що Україна має якісь суттєво гірші умови, ніж в Європі, або навпаки, я не можу, якщо чесно. На щастя, мене прикривають постійно юристи, що в Україні, що там. Вони роблять все, щоб я не відчував проблем, дискомфорту. І я навіть не цікавлюся, чого це їм коштує, скільки годин вони витрачають для того, щоб отримати якісь папірці.

Віталій Сич: Зрозуміло, що як журналіст я маю бути нейтральним, але не можу не тішитися, що український бренд, українська компанія заходить в Європу. Бо ви круті, ви зробили класний сервіс. Це всі визнають. Класно, що ви робите цю експансію. Які у вас плани? Куди далі? І як швидко?

Володимир Поперешнюк: Цього року ми плануємо ще в чотирьох країнах відкритися. Це Угорщина, Словаччина, Латвія та Естонія. А наступного року ми плануємо закрити майже всі країни Європи. Тобто наша ідея — відкритися в кожній країні.

Ілля Кабачинський: Відкритися — це мінімум одне відділення, правильно?

Володимир Поперешнюк: Мінімум одне, так. Робити операції, тобто робити доставку. Ми працюємо зараз за схемою — мати відділення у великих містах. Укладаємо контракти з місцевими перевізниками. Тому, коли нас запитують «як ви конкуруєте», ми кажемо: ми не конкуруємо, ми навпаки — співпрацюємо. Так, це наші колеги-конкуренти. У кожній країні є свої лідери доставки. Ми з ними намагаємося контрактуватися, щоб вони доставляли наші посилки по країні. Де є можливість самим, ми самі це робимо. Є таке слово — frenemy. Тобто, з одного боку, ми вороги у майбутньому потенційно, з іншого ж…

Віталій Сич: Friend and enemy (друг та ворог) одночасно.

Володимир Поперешнюк: Так працює весь світ. Ми, наприклад, обслуговуємо в Україні компанії РОСАН і Meest Express. І залюбки. Я обожнюю цього клієнта. Ми одне одному допомагаємо. І я взагалі без жодних проблем можу доставляти [відправлення] конкурентів. Це нормальна історія.

Ілля Кабачинський: Головне — гроші платіть, бо бізнес є бізнес.

Володимир Поперешнюк: Так.

Ілля Кабачинський: А от цікаво, ви кажете, до кінця року хочете бути у всіх країнах Європи. План взагалі по Європі на скільки років у вас розрахований? І які у вас цілі чи KPI, не знаю? По 10 відділень в кожній країні, щоб вантажівки Nova Post їздили по Європі?

Володимир Поперешнюк: Підприємець бачить майбутнє, він будує майбутнє. Але насправді, коли він починає працювати, виявляється реальність не такою, як він собі планував. І тому ми, підприємці, постійно виходимо з того, що є. Наприклад, коли ми починали тільки операції, в нас було одне бачення, одні очікування. Ці очікування не виправдалися, воно по-іншому трохи. І ти вже підлаштовуєшся під ці реалії.

Знаєте, якщо вже казати про бізнес, це як річка, яка шукає своє русло. Тобто вона обходить якісь пагорби, але все одно вона тече, не може зупинитися. Тому насправді ми, ще раз кажу, працюємо там, де можна працювати, де в нас виходить. Ми бачимо, чого потребують наші клієнти. Ми дивимось, де є ще клієнти, які ми можемо зробити класні продукти, що потрібно цьому ринку, де є інші ринки. Тому це такий процес, знаєте…

Взагалі бізнес — це тисячі, можливо, сотні тисяч різних дрібних дій, які роблять в компанії і підприємці, і керівники, і менеджери. Всі в цьому задіяні. Наче такий великий-великий борщ, розумієте? Багато компонентів і інгредієнтів. І сказати, що є причиною успіху компанії, точно, тому що це дуже багато маленьких рішень, операцій, якихось дій. І в результаті щось воно таке виходить, як у кожної господарки виходить смачний борщ. Запитай її: яка твоя стратегія? Вона тобі не відповість, тому що це дуже-дуже багато великих і маленьких дій.

Читайте також:

• Почнуть із кур'єрських послуг. Нова пошта почне працювати в Латвії та Естонії
• Відкриття у жовтні. Нова пошта виходить на ринок Словаччини
• Нова пошта запустила у Румунії послугу адресного забору посилок

Віталій Сич: Ви зараз є вже в шістьох країнах Європи, плануєте додати ще чотири, а потім покрити всю Європу. Для мене це звучить як досить серйозний обсяг інвестицій. Ви рахували, скільки це коштує — зробити таку експансію? І де ви плануєте залучати кошти? Чи це свої гроші?

Володимир Поперешнюк: Це дуже класне запитання, воно і для мене було дуже дивним. Через те, що на сьогодні заборонено виводити будь-які гроші з України, ми в Європі відкриваємося майже з нуля. Тут всі інвестиції, які ми запланували собі — це до 10 мільйонів євро.

Ілля Кабачинський: До кінця наступного року?

Володимир Поперешнюк: Взагалі всі, до кінця. Тобто наш фінансовий відділ сказав, що у вас є лише 10 мільйонів. І далі ви маєте…

Ілля Кабачинський: А ви такий приходите: та я ж директор! 10 мільйонів — і все?

Володимир Поперешнюк: У момент злету ти маєш прийняти рішення: або ти гальмуєш і закриваєшся, або ти злітаєш. Розумієте? І тому фіндир нас попередив, що є ось ця цифра і ви не можете більше інвестувати. Насправді це дуже крута інформація. Тобто нас обмежили одразу, що не буде інвестицій, що ми не зможемо спалювати гроші.

Віталій Сич: Тобто якщо ви спалите 10 мільйонів євро, а не покриєте Іспанію та Португалію — бай-бай, Португалія, Іспанія?

Володимир Поперешнюк: Так, бай-бай. І це дуже круто, коли ти спалюєш мости за собою і в тебе немає вибору. Тобто ми повернулися на 20 років назад. Насправді наша робота в Європі сьогодні — як починати новий бізнес, взагалі з нуля. Ми приходимо, нас ніхто не знає. Так, нас українці знають. У нас є 20-річний досвід. Але, як не дивно, багато чого взагалі не потрібно з того, що ми тут знаємо і вміємо. Доводиться працювати абсолютно як з першого дня, як перший раз в перший клас приходиш. І я отримую від цього задоволення.

От між нами: коли в тебе немає грошей, ти спалив за собою мости і тобі доводиться діяти в нових умовах, взагалі без тих прибутків, які в тебе є в Україні, наприклад. Там кожний клієнт на вагу золота. Кожний клієнт. Ми кожного, хто приходить, записуємо, запитуємо: хто ти, а що тобі потрібно?

Читайте також: Крім Румунії. 90% клієнтів Нової пошти у Європі — українці

Це дуже цінний досвід, який ми, до речі, як і багато з того, що ми робимо в Європі, потім реекспортуємо в Україну.

Ілля Кабачинський: А навпаки щось відбувається, щось із України в Європу експортуєте?

Володимир Поперешнюк: По-перше, з України до Європи йде все обладнання, всі меблі. У нас насправді немає грошей на відкриття відділень, нам все обмежили. Ми нічого не купуємо в Європі або намагаємося не купувати.

Віталій Сич: Там же є ліміт НБУ, скільки можна виводити грошей на місяць.

Володимир Поперешнюк: Ми не можемо виводити гроші. Ми вивозимо обладнання, матеріали. Усе пакування виробляється в Україні, і йде в усі країни, всі меблі, все обладнання. Якщо ви зайдете у відділення у Польщі, Румунії чи Німеччині, то ви маєте знати, що все вироблено в Україні. Нам доводиться це експортувати, це непросто насправді. Ми заповнюємо фуру з меблями, якимось обладнанням, сортувальними системами і ще чимось, що вироблено в Україні, але це не так просто, виявляється.

Віталій Сич: Люди, які працюють в Nova у Польщі, це переважно українці чи там поляки також є? Голова польської Nova Post — поляк чи українець?

Володимир Поперешнюк: Українці. Коли ми туди йшли, в мене було запитання, чи будуть там працювати українці або місцеві менеджери. Яка буде мова спілкування.

Віталій Сич: А яка мова спілкування?

Володимир Поперешнюк: Українська.

Ілля Кабачинський: А у відділенні у Польщі польською теж говорять?

Володимир Поперешнюк: У відділеннях ми маємо перш за все говорити мовою країни, в якій знаходимось.

Віталій Сич: Якщо це українці, вони мають опанувати польську мову.

Володимир Поперешнюк: Перша мова литовська, польська, румунська, німецька. А друга мова — українська. Спілкування відбувається українською, тому що 90% приходить українців. Але іноді заходять місцеві — поляки, німці, навіть турки в Польщі, там уже англійська мова. Люди, які працюють у відділеннях по Європі, мають знати безперечно українську мову, місцеву та англійську.

У нас було багато мовних проблем. Одна з дуже цікавих, нових для мене задач або челенджів — це мова. Є Молдова, яка розмовляє російською і румунською. Молдовани відкривали нам Румунію, і так вийшло, що в Румунії говорять російською і румунською. Але коли приходять українці, вони спілкуються українською. І нам доводилося приймати багато рішень, поки ми остаточно не вирішили, що міжнародною мовою спілкування всередині компанії буде українська. Ми шукаємо україномовних менеджерів, які, бажано, аби прожили там п’ять-десять років, щоб дуже гарно розуміли місцеву мову, були адаптовані. Але обов’язково знали українську мову. У Литві було багато російськомовних…

Віталій Сич: У Латвії ще більше буде.

Володимир Поперешнюк: У Молдові російськомовні. Ми потроху побачили цю російську мову і почали з нею боротись, тому що потрібно, аби всі розмовляли однією мовою. В нас була історія, коли ми спілкуємось українською мовою на нараді, а люди з Молдови навіть не розуміють те, що вони чують, українську мову не розуміють. Ми розуміємо, що це важко, виникають мовні питання. Мені прилітають хейти від поляків сьогодні, щойно їхав до вас, що ми десь неправильно написали в рекламі.

Віталій Сич: Польською мовою?

Володимир Поперешнюк: Так, щось не те польською мовою. Є в нас один клієнт-критик, критикує нас постійно, він польський українофіл. Поляк, дуже любить Україну і постійно нас виправляє. Саме він вчинив дуже серйозний скандал, коли почув російську мову в польському відділенні. Він писав і говорив, що для вас, для українців, російська мова — це нормально, а для нас, поляків, це як серпом по одному місцю, ми її не сприймаємо. Українців ще можемо терпіти, а росіян не переносимо. Мені потім поляки говорили: ти його не слухай, це польсько-український націоналіст. Але ми не можемо цим нехтувати, тому реагуємо. Він робив нам зауваження, що у нас дуже багато російської мови. А так вийшло, що багато працівників, які живуть у Польщі, були змушені виїхати з Маріуполя, зі сходу України. Вони природно розмовляють російською, тому ми їх навіть перевчаємо українською мовою.

Віталій Сич: Якщо це вас потішить: мої друзі, власники Goodwine, мають магазин BadBoy у Львові. Це не Польща, це Україна. І там вони зробили рекламу до Великодня, а вона була чутлива для львів’ян. У Києві це би пройшло, а там це був недоречний жарт, там усі релігійні, був дуже великий скандал, вони були змушені вибачатися, знімати.

Володимир Поперешнюк: Все для причастя, щось таке, йдіть до нас.

Віталій Сич: Вони зняли це і вибачились.

Володимир Поперешнюк: От із чим я зараз розбирався. «Доставка на Україну», — польською було написано. «На Україну». Я пишу своєму seo: ну що ти взагалі? Він мені: польською можна і так, і так.

Віталій Сич: А українофіл говорить, що не можна?

Володимир Поперешнюк: Так! Польські поляки говорять «можна», а польський українофіл каже, що «в Україну».

Віталій Сич: Ви ж не можете не думати на два-три роки вперед і припускати, що війна може закінчитися. Ми всі сподіваємося, що вона закінчиться, багато українців повернуться додому — і ваша клієнтська база просто зменшиться. Як заохочувати поляків чи румунів користуватися Новою поштою? Можливо, рекламна кампанія?

Володимир Поперешнюк: Стратегії немає. У підприємця є бачення і він іде, бо є мета.

Ілля Кабачинський: Як самурай.

Володимир Поперешнюк: У мене є приблизне бачення, як це буде відбуватись. Я молюся, щоби війна закінчилась уже сьогодні. Щоби ми перемогли. У мене є розуміння, що ми будемо робити. Орієнтуватися лише на українців було би взагалі не дуже раціонально. Навіть якщо українців там проживає декілька мільйонів… Насправді їх від 6 до 10 мільйонів нарахували, але їх набагато менше, тому що вони мігрують. Багато хто повертається, багато хто з українців живуть на дві країни: місяць в Україні, потім повертаються до Польщі. І немає цих 10 мільйонів, на які ми розраховували. Навіть якби вони були, все одно ринок Європи — це 500 мільйонів. Коли ти знаходишся вже в Європі, розраховувати тільки на українців було би комерційно недоречно.

В мене є три роки, які я собі наміряв, щоби навчитися там працювати. Підприємцю потрібно навчатися, йому потрібен досвід, кейс. Йому потрібно навіть десь впасти, десь наробити помилок. Вчитися підприємець може лише на власних помилках, підприємці про це знають. Тому я три роки планую навчатися, тренуватися, працювати з українськими громадянами, компаніями, які працюють з Україною. Але потроху будемо розвиватися.

Спочатку це буде пан-Європа, як ми говоримо, доставка всередині Європи, між країнами. Ми побачили, що є вільна ніша, це доставка Британія — Румунія, наприклад, або Британія — Балтія.

Віталій Сич: До речі, багато людей із країн Балтії працюють у Британії.

Володимир Поперешнюк: Так. У нас лише починаються доставки між країнами. Литва — Польща. Є вже невеличка кількість, хай це буде тисяча посилок, які ми доставляємо всередині Польщі, тобто Польща — Польща. Насправді це дуже маленький об’єм, якщо брати наші українські об’єми, але для нас вони цінні. Ми хочемо знати кожного клієнта.

Тому ми плануємо на першому етапі зв’язати Україну зі світом, будемо продовжувати цю роботу і ніколи не будемо її завершувати. Другий етап — зв’язати різні країни. Наприклад, зараз у нас є проєкт зв’язати Штати з Європою. Ми готуємо літачок, який буде літати Нью-Йорк — Варшава, приміром. Будемо таким чином зв’язувати американських і європейських клієнтів, там взагалі немає українців.

А третій етап — де буде така можливість, робити domestic, тобто всередині країни. Будемо створювати там, де немає, як ми кажемо, місцевої Нової пошти. Наприклад у Польщі, є InPost, взагалі велична компанія…

Віталій Сич: Непогана.

Ілля Кабачинський: Здається, її власник [Рафал Бжоска] — чи не найбагатша людина Польщі.

Володимир Поперешнюк: Взагалі всі компанії, які працюють на цьому ринку, я обожнюю, беру з них приклад, вчуся в них і поважаю. Компанія InPost унікальна у всьому світі, бо це єдина компанія, яка змогла створити абсолютно поштоматовий бізнес. У них доставка через поштомати, це дуже інноваційна компанія. Наразі ми з ними працюємо, це наші партнери. Кожен українець може замовити собі в поштомат, навіть скоро може буде відправляти з поштомата в Україну.

Якщо є в Польщі InPost, можливо, ми не будемо розглядати цю країну, щоб працювати всередині, або будемо потрошку. А є, наприклад, Німеччина, де присутні лише глобальні гравці, там можна працювати. Там немає такої Нової пошти. У Румунії є місцеві гравці — FAN Courier, Cargus, Sameday. Тому будемо дивитися.

Думаю, впродовж трьох років ми вже робитимемо операції всередині Європи. Сподіваюся, що українці будуть займати невеличкий відсоток, але суттєвий для України. Ми плануємо експорт та імпорт з України розвивати суттєво.

Читайте також: «Ставляться, як до гусей і баранів». Співвласники Rozetka та Нової пошти заявили про посилення тиску влади на бізнес

Віталій Сич: Моя родина перші 15 місяців війни мешкала в Ірландії, в Дубліні. Мені потрібно було передати з Дубліна до Києва документи. DHL, терміновий сервіс — 12 діб. Я не знаю, вони пішки ті документи несли?

Ілля Кабачинський: На конях скакали.

Віталій Сич: За скільки часу, як ви передбачаєте, може Нова пошта це зробити максимально швидко? З Дубліна до Києва?

Володимир Поперешнюк: взагалі Ірландія цікава країна для мене особисто. Я ніколи там не був, про неї розповідають якісь чудернацькі речі.

Віталій Сич: Я був, після ефіру багато можу розповісти.

Володимир Поперешнюк: Але це країна, яка має найнижче податкове навантаження в Європі в цілому і найвищий ступінь економічного розвитку, дуже великий ВВП на душу населення.

Віталій Сич: Але при тому в них дуже висока бюрократія і дуже погано працюють усі сервіси. Я був шокований. Говорять, що у нас велика частка держави в банківській сфері, бо в нас чотири найбільших банки — державні. А там є просто Bank of Ireland — і все. Щоб отримати банківську картку, в черзі треба стояти днями, і будь-яка бюрократична державна історія, яка в нас у Дії робиться за кілька секунд, там триває дуже довго. Тому це може бути цікавий для вас ринок, вони не бачили такого сервісу.

Володимир Поперешнюк: Я доберуся. Ми плануємо у Британії відкриватися в першому кварталі 2024 року, думаю, одночасно будемо відкривати і Дублін. Аж чекаю насправді ту Ірландію. Що ми плануємо? Доставка Британія — Варшава буде приблизно дві доби. Наприклад, добу беремо Дублін — Лондон, Лондон — Варшава три доби, Варшава — Львів одна-дві доби. У принципі, якщо брати Дублін — Львів, це буде приблизно п’ять днів, якщо автомобільним транспортом. А якщо Київ — приблизно шість днів.

Віталій Сич: Вдвічі швидше, ніж терміновий сервіс у DHL.

Володимир Поперешнюк: Якщо буде авіа, а ми плануємо авіа, це буде швидше. А коли закінчиться війна і відкриється повітряний простір України, я про це дуже-дуже мрію, то це взагалі буде дуже швидко.

Ілля Кабачинський: Скільки ви хочете проінвестувати у свою авіакомпанію?

Володимир Поперешнюк: Знову ж, у нас молоді підприємці, в яких немає великих інвестицій, ми взагалі не плануємо інвестувати. Ми беремо літаки в лізинг, це оренда, ти не інвестуєш. У тебе є лише операційні витрати, тож будемо дивитися в залежності від об’єму. Ми насправді залежимо від об’єму посилок, беремо в лізинг літак і літаємо. Ми вже знаємо, який у нас є об’єм між Європою та Штатами. Тому сміливо можемо брати цей великий літачок, який літатиме. Якщо не буде цього об’єму, звісно, не будемо брати літак. Але я думаю, що будуть об’єми.

Ілля Кабачинський: Цікаво, наскільки ви готові самі залучати інвестиції? До цього ви завжди випускали облігації, але зовнішнього інвестора не було. Якщо ми подивимось на американський ринок, то там Amazon замовляє 100 тисяч вантажівок, DHL замовляє 10 тисяч вантажівок. Без великої кількості кешу навряд чи замовиш. Уявімо, що ваші плани справджуються, ви захоплюєте Європу, і такі інвестиції будуть потрібні.

Володимир Поперешнюк: Я хочу сказати, що ми не вміємо інвестувати. Якби я знав, як цими грошима розпоряджатися, можливо, я брав би їх. Amazon вміє розпоряджатися, я не вмію. Я реінвестую власні кошти, помиляюсь. Як у маркетингу кажуть: ти інвестуєш у маркетинг, 50% працюють, 50 — ні. Але я не знаю, яка частина працює. Так само і в інвестиціях: я беру, щось інвестую, будую відділення, термінали. Половина з цього точно щось дає, а яка половина — я не знаю. Тому коли я навчусь інвестувати і знатиму, що десь візьму мільярд грошей і зможу їх відпрацювати та віддати, я буду це робити. На сьогодні, на щастя, я ще молодий підприємець і тільки вчуся.

Віталій Сич: Можливо, я трохи далеко забігаю, але — ви не замислювалися зі своїм колегою В’ячеславом Климовим, який є співвласником компанії, про якісь інші ринки? Бо є такі країни як Нігерія, 200 плюс мільйонів населення, Бангладеш, здається, 150 мільйонів. Вам цікаві у принципі такі ринки?

Володимир Поперешнюк: Ми поки що туди не дійшли. Але, як я вже казав, в нас немає перешкод, кордонів, тож ми будемо йти. Я, наприклад, замислився: якщо лібертаріанець Хав’єр Мілей переможе на виборах президента Аргентини і зможе виконати свої обіцянки, можливо, ми зайдемо в Аргентину через деякий час.

Спочатку ми хочемо навчитися працювати у Європі, будемо працювати у Штатах і далі будемо вже дивитися, в яких ще країнах можна працювати. Якщо буде якась вільна ніша в Нігерії, Аргентині чи Бразилії, то будемо там.

Віталій Сич: Буде досить дивно, якщо лібертаріанець переможе в Аргентині, бо поки що ця країна — епіцентр лівацтва, не лише в Південній Америці, а і взагалі у світі. Але будемо на це сподіватися. Я знаю, що ви переконаний лібертаріанець чи ультралібертаріанець за українськими мірками.

Читайте також: Петро Чернишов «Суміш Трампа та Болсонару» йде в президенти Аргентини

Володимир Поперешнюк: Насправді можна мене називати не лібертаріанцем, а людиною, яка вивчає економіку і знає, як вона працює. До лібертаріанства я прийшов через вивчення саме економічної теорії. Тобто це не просто переконання, релігійне чи якесь ідеологічне, ні. Я не народився лібертаріанцем, чесно скажу. До 2019 року взагалі я вважав, що держава головна, що підприємець — це підданий держави, що він взагалі є людиною, яка думає лише про себе, що хочеш продасть заради того, щоб заробити гроші. І я так думав про себе, вважав себе не дуже нормальним членом суспільства. Жадібною людиною.

Але потім, коли почав вивчати, як працює економіка, як все створюється навколо, то дійшов висновку: все, що створено, створено підприємцями. От просто нічого не створено державою чи якимись державними компаніями. А якщо створено державними компаніями, це означає, що спочатку був якийсь підприємець, який у себе в гаражі щось створив, а потім вже держава змогла зайти, золото якесь відібрала у селян і купила його завод. Той же Fiat, коли його Радянський Союз купував.

І я поставив собі питання: якщо підприємці все створюють, то для чого їм заважають? Для чого їх регулюють? Для чого в них забирають частину грошей, які вони інвестували? Тому можна сказати, що я жодним чином не ідейний, а просто навчений, освічений. Просто я багато читаю, багато вивчаю.

Віталій Сич: А наскільки ви радикальні в своїх поглядах? Я розумію, ви за зниження податків, спрощення і таке інше. Чув, що ви навіть взагалі за скасування податків, щоб їх не було.

Володимир Поперешнюк: Звісно. Я усвідомлюю, що людям складно це зрозуміти. Тому часто взагалі мовчу стосовно цього. Але прочитайте визначення, що таке податок — це безумовний платіж, тобто без жодних умов, примусовий платіж. У тебе забирають примусово якусь частину грошей, при чому без жодних умов. І вже з офіційного визначення можна замислитися: а чому так? Чи є взагалі якась альтернатива? Треба якось насторожитися. Адже кожен сервіс, кожен товар, який є у світі і який потрібен людям, може бути створений і створюється лише підприємцями.

Коли я почув цю радикальну ідею про скасування податків, в мене з’явився внутрішній діалог. Я почав сам собі пояснювати: а як тоді пенсії, як освіта, як все решта? Зрозумів, що пенсію може пенсійна система накопичувати…

Віталій Сич: Освіта приватна може бути. Тобто, в принципі, все можливо. А чи є якісь країни, які втілили це в життя, реалізували таку модель? Принаймні частково?

Володимир Поперешнюк: Є така країна Ліхтенштейн, найбагатша країна Європи. Вона дуже маленька, але там немає податків. Тобто князь взагалі не оподатковує своїх підданих, тому що він має гроші. Другий приклад — Дубай. Коли я в перший раз я відвідав Дубай, це був 2012 чи 2013 рік, і мене здивувало, що там не було жодних податків, ні на зарплату, ні на прибутки, ні на що.

А потім, коли в Дубай приїжджав, то постійно дивлюсь — щось додається. Наприклад, комунальний податок додався. Останній раз, коли я там був, це було якраз перед вторгненням, у лютому 2022 році, в ресторані дивлюсь: у чеку п’ять відсотків ПДВ. Кажу офіціанту: «Дивись, в тебе п’ять відсотків ПДВ, в тебе якийсь комунальний податок, ще якийсь, тобто вже три податки. У 2012 році жодного податку було, а вже три податки з’явилися». Він каже: «Ви знаєте, це проблема. Дійсно, багато людей почали виїжджати із Дубаю через податки». Я навіть здивувався, а куди виїжджати? Але тим не менше, коли говорять «покажи мені країну без податків» — кажу «Дубай. Зараз вони з’являються, але маленькі.

Можемо Китай взяти, наприклад. Мало хто знає, чому Китай так швидко піднявся з руїн. Це була дуже злиденна країна до 1980 року. За рахунок вільних економічних зон піднявся, де не було ні податків, ні регулювання. І сьогодні там податкове навантаження менше, ніж в Україні, в два рази. Регулювання майже немає взагалі для бізнесу. Там свої проблеми дійсно є, бо там комуністична партія. Але не для бізнесу, для тих же ФОПів, яких взагалі ніхто не помічає. Там 300 мільйонів ФОПів і декілька сот мільйонів прихованих ФОПів, вони навіть не оформлюються і працюють. Партія дісталася до Alibaba, до великих компаній, де вона має цілі поверхи. Дуже дивно було мені бачити будівлю величезної корпорації, і там є поверх комуністичної партії. В них є, звісно, свої гальма. В мене немає рожевих окулярів, я повністю розумію, що це країна ще недорозвинута економічно. Але тим не менш у цілому такий приклад є.

І Штати в ХІХ столітті, коли вони стали найбагатшою країною світу, теж не мали податків. До 1913 року не було податку на доходи фізичних осіб, не було корпоративного податку.

Ілля Кабачинський: А потім з’явилася Федеральна резервна система.

Володимир Поперешнюк: Одночасно ФРС з’явилася, податок на доходи фізичних осіб і корпоративний податок.

Віталій Сич: Наприкінці червня був оприлюднений Маніфест 42, який підписали багато бізнесменів, і Нова пошта в тому числі. Там йшлося про безпрецедентний тиск чи то влади, чи то силовиків на бізнес. Цитата: «На цьому тлі Україну накрила хвиля корупції та рейдерських атак. Свавілля перевертнів у погонах та суддівських мантіях перейшло всі межі». Що саме відбувається? Як це стало можливим під час війни?

Володимир Поперешнюк: Я про цей маніфест дізнався нещодавно. Його підписав мій партнер В’ячеслав Климов. Навіть не компанія, а він сам.

Я подивився, що це за Маніфест 42. 42 — це стаття Конституції, яка дозволяє підприємництво, але там є «але». Як в анекдоті про верблюда, який каже: «Покажи, де у мене щось рівне». Те саме із тиском на бізнес. А покажіть мені, коли не було тиску? Все моє підприємницьке життя я живу з умовами, що є тиск. Він був менший, був більший, найбільший тиск був за Януковича, коли взагалі була така атмосфера. Після революції воно ніби послабилося. Досить було спокійно. Але в нас був наїзд, в нас були маски-шоу, особисто в мене в офісі. Це було в 2018 році.

Сказати, що зараз пішло якесь свавілля, я не можу. Тому що все життя було це свавілля. Але з точки зору науки, під час якихось пертурбацій у державних органів можуть виникати спокуси, що іменем революції або іменем війни вони можуть прийти і щось вимагати. Одиничні випадки траплялися в публічній площині. Тому, можливо, підприємці пішли на випередження. Вони побачили: сьогодні одна компанія, завтра інша, післязавтра третя, а потім за тобою прийдуть. За це я дуже люблю українських підприємців, які, маючи цю пам’ять, розуміють тенденції. Я розумію, що цей маніфест був більше направлений на те, щоб дати по зубах, по руках: взагалі не чіпляй, дай нам працювати.

Ілля Кабачинський: І президент до себе запросив бізнес поговорити. З того моменту відчули якісь зміни, послаблення?

Володимир Поперешнюк: Влада постійно нас кудись кличе, постійно щось говорить. Але знову ж, в теорії і на практиці лише постійно відбувається посилення тиску. Потрошечки, потрошечки. І в них аргумент, що в Європі ще гірше. Іноді так. Ми маємо загальну світову тенденцію. Але це не означає, що це правильно. Ми ще не встигли пожити. Як казав президент, ще жирку не набрали.

Віталій Сич: У вас з вашим партнером В’ячеславом Климовим бувають сварки, суперечки, розбіжності?

Володимир Поперешнюк: Не повірите, але ні. Сварок не буває. В нас однакові цінності і однакові цілі. Бувають багатогодинні дискусії, але ми ніколи не сваримося. Ми вже знаємо один одного 31 рік насправді, довше, ніж своїх дружин знаємо. Ну, можливо, один раз було…

Віталій Сич: Я процитую Климова: «Не забувайте про головне питання — яка в вас головна мета та стратегія. Будь-яка тактика без стратегії — це метушня перед поразкою». Яка мета у Нової пошти?

Володимир Поперешнюк: У нас є мета йти вперед. У підприємця, як у самурая, немає цілі, є шлях. Ми йдемо. Поки йдеться, йдемо. В нас багато ще сил, багато ще бажань. Тому ми будемо розвиватися, поки в нас є ці сили. Якщо вже казати про стратегію, то я взагалі вважаю, що є взагалі три складові, які я особисто підтримую. Перша — слухай свого клієнта. На щастя, є Фейсбук, є соціальні мережі, які…

Віталій Сич: …Іноді на щастя, іноді на жаль.

Володимир Поперешнюк: Я вам скажу, насправді на щастя. Краще мати поганий зворотній зв’язок, ніж жодного зв’язку не мати. Це взагалі супер. Я кажу своїй команді виписати 10 пунктів, що болить нашим клієнтам. Ось це ваш шлях, робіть це.

Друге. Слухай свого працівника, слухай, що каже твоя команда. Насправді це дуже важливо. Тут теж є показник, плинність, наприклад, коли ми бачимо, що люди починають виходити або скаржаться

І третє — слухай самого себе. Як підприємці, ми робимо те, що хочемо. Нас ніхто не просить, ні співробітники, ні клієнти. Ми, наприклад, взяли собі за основу бути дуже швидкими. І коли я кажу, що треба пришвидшуватися, мене питають: «А клієнти це просять»? Я відповідаю: «Ні, не просять».

Я пропонував: «Давайте робити так, щоб всі бачили, де їхня посилка зараз на карті». Ми вимкнули цей сервіс під час війни, але, в принципі, клієнт має знати, де його посилка. Мене питали: «У тебе клієнт це просить»? Не просить. Для чого це робити? Я так хочу.

Тому мої головні принципи: слухай свого клієнта, слухай свого працівника і слухай самого себе.

Віталій Сич: Скільки б зараз коштувала ваша компанія, якби не було війни?

Володимир Поперешнюк: Вона б коштувала від мільярда доларів. З урахуванням того, що InPost свого часу продали за 10 мільярдів. Зараз вони впали в ціні до 3 мільярдів. Тому вартість вимірюється в мільярдах. Але ми не хочемо продавати. Компанія не продається.